На цій висоті взимку часто переважають екстремальні умови: ураганний вітер просто зриває схили, сніг та уламки льоду літають у повітрі та обстрілюють обличчя, складно дихати, погана видимість, підстерігають різкі урвища, вітри надувають снігові карнизи. За короткий час легко можна отримати обмороження.
Василю 38 років, він рятівник. Все своє життя ходить у гори – і взимку, і влітку за будь-якої погоди. Себе він не уявляє без гір. За 2019 рік він провів на Чорногірському хребті 140 днів.
«З 2015 року ми з іншими волонтерами маркували туристичні маршрути у горах та чергували в обсерваторії на випадок, якщо туристам знадобиться допомога. А вже за рік ми стали офіційним загоном рятувальників Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Туристи тут відзначаються, повідомляють про свій маршрут, можуть знайти укриття, коли умови стають небезпечними. Ми регулярно інформуємо про погодні умови у горах», – розповідає Василь.
Василь заходить у кімнату з вулиці, сідає біля каміна, і жар починає огортати руки. Кінчики його пальців пощипують. Це після обмороження під час минулорічних рятувальних робіт. Тепер найменший холод озивається у пальцях болем. За вікном не вщухає вітер. Його чути навіть через пластикові вікна, особливо вночі. Швидкість вітру тут може досягати 30 метрів за секунду, що на рівнинах прирівнюється до урагану, який зносить дахи будівель та викорчовує дерева. Коли Василь починає говорити про безпеку у горах, його обличчя раптом стає серйозним.
Туристи часто переоцінюють свої фізичні можливості, недооцінюють небезпеку, а їх спорядження та одяг часто не відповідають сезонності. Скорочуючи маршрути, люди спускаються траверсом з хребта, чим можуть спровокувати лавину. Але багато залежить від керівника групи, який приймає рішення», — ділиться Василь.
Він розповідає історії. Деякі з них забути неможливо. На кілька секунд він ніби занурюється у себе, а потім починає розповідати тихо, монотонним голосом, поглядаючи на свої руки
«Коли рятувальник намагається допомогти іншій людині — він має знати свою межу і знати, коли може не повернутися назад. Іноді за цю межу доводиться заступати, коли на карту поставлене людське життя. В альпінізмі є таке поняття, як “червона лінія” – лінія неповернення. Рятувальники для себе її відчувають інтуїтивно, — розповідає Василь. — Торік стався фатальний випадок, коли замерзло двоє туристів. Під час сходження почалася снігова буря, вітер збивав з ніг. Нам довелося рятувати групу туристів за кількасот метрів від рятівного посту. Останні метри просто доповзали. У тих умовах більше години залишатися на сильному вітрі та при поганій видимості — без перебільшення смертельно. Руки швидко замерзають навіть у рукавичках, нема чим дихати, а ще й тягнеш потерпілого. Тоді ми самі отримали обмороження».
Незважаючи на небезпеку та ізольованість, ця робота для них — улюблена. Навколо — гори, пейзаж за вікном змінюється щохвилини, а погляд тікає далеко за обрій.