Вже більше місяця минуло, як я повернувся з походу Фанськими горами (тут ви можете прочитати першу частину), але мені досі сняться перевали та ослики.
Щоб не зірватися і знову не поїхати в гори, я майже щовечора витягаю з архіву декілька фотографій та обробляю їх. Іноді, заходячи до магазину, я ловлю себе на думці, що було б непогано насушити пару кілограмів м’яса, овочів та фруктів. Звички туриста складно викорінити.
Після двох тижнів гір, каменів та ночівель у наметі приїзд додому і затишна постіль. Як мало потрібно, щоб відчути наново побутові радощі. Але впевнений, що скоро мене знову потягне в гори.
Під час походу було важко, часто – красиво, часом – дуже важко. Але ці проблеми стираються з пам’яті, а залишаються враження та спогади від побаченого. Чомусь серед неймовірних просторів, на потужній природі повною мірою відчуваєш себе живим, по-іншому усвідомлюєш свої життєві проблеми і грандіозність того, що переживе тебе на багато століть. Усі дрібниці, які мене зачіпали там, унизу, стають неважливими в горах. Для мене похід у гори схожий на психотерапію, медитацію.
Місцеві жителі доброзичливі та дуже люблять фотографуватися. Як тільки ти когось сфотографував, раптом з’являється ще кілька охочих. Після цього одразу просять додати їх у соціальних мережах. Не уявляю, звідки в таких віддалених кишлаках і аулах є інтернет.
Без кого б ми не обійшлися, то це без віслюка. Він зі спритністю долав підйоми, несучи на спині 2 рюкзаки, кілограм так 30-40. За всієї моєї любові до тварин, я навіть не здогадувався, як же гидко кричать віслюки – у ці моменти ти навіть готовий сам нести свій рюкзак, аби твої вуха не різав цей неприємний звук.
У Таджикистані гірська, дуже кам’яниста місцевість. Більшість часу ви йдете вгору з важким рюкзаком, який тягне вас донизу. Дуже легко підвернути ногу. Тому дуже важливо мати «правильне» трекінгове взуття. Чи не найбільша неприємність для туриста – якщо на маршруті ви підвернете чи зламаєте ногу. Це створить великі проблеми групі, якій доведеться зійти з маршруту, щоб евакуювати вас. Це не підвищить їх рівень любові до вас.
Місцеві жителі проводжали нас у гори танцями з бубнами. Чи ми їм так сильно набридли, а, може, і злих духів відганяли. Спрацювало.
Згадався кумедний випадок. Їжа готувалася учасниками походу наметами. Зі мною в наметі жила мила дівчина з Білорусі, з якою ми домовилися, що вона візьме зелений чай, а я – чорний. У результаті ми обидва забули взяти чай і були змушені виміняти його по 30-40 г на 100 г сушених білих грибів і м’яса.
У горах чай є неймовірно важливим продуктом. В останні дні походу його нам навіть на м’ясо ніхто не хотів міняти. Тому ми збирали підніжну гірську траву – чебрець повзучий і заварювали його.
Багатьох знайомих дивує, як може подобатися нести важкий рюкзак на висоті під палючим сонцем, долаючи нестачу кисню і великі фізичні навантаження. Коли хтось із моїх знайомих вирушає у свій перший похід у гори, я завжди чекаю, в який табір людина потрапить – тих, хто на все життя полюбить гори, або тих, хто цілковито і назавжди зненавидить походи. Третього не дано.
Я вас зараз здивую цікавим фактом: Фанські гори внесені до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО у Таджикистані. Коли ви побачите високогірні озера з бірюзовою водою, вас цей факт не дивуватиме.
Не подумайте, на цих бідних тваринах ми не їхали, вони й так працювали за двох. Але мені завжди було цікаво, як я виглядатиму на гірському скакуні. Інтерес задоволений. З погляду ослика відразу видно, що він хоче, щоб я скоріше йшов на своїх двох.
Ми підійшли до відомого озера Іскандеркуль на висоті 2200 м. Від місцевих жителів ми дізналися про міф, що на його березі зупинявся зі своїм військом Олександр Македонський. Озеро було назване на честь полководця: ім’я Олександр перекладається як Іскандер, Куль – озеро.
Довго намагався зрозуміти, чому мене знову і знову тягне в гори, не встигнувши розпакувати рюкзак із попереднього походу. У гори ходять за усамітненням, за вирішенням життєвих питань, позбавленням безглуздих переживань, які мучать тебе у повсякденному житті. Чомусь у горах чуєш себе краще, відсіваючи білий шум міської метушні. Ось чому так багато людей тікають у гори від браку сенсу, якийпереслідує їх у звичному житті.