Найяскравіші і незабутні враження залишаються від незапланованих поїздок. У цьому я переконався в черговий раз, запізнившись на поїзд і весь день зависнувши у колишньому негласному центрі Європи – Чернівцях, багатій спадщині Австро-Угорської імперії.
Дуже багато пам’яток тієї епохи радує місцевих жителів і туристів й досі. У цьому фоторепортажі я хочу розповісти про головну пам’ятку Чернівців – Чернівецький національний університет.
Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича – це один із найстаріших та найкрасивіших класичних університетів України, справжня архітектурна пам’ятка – можна сказати, серце Чернівців.
Історія його створення дуже цікава. За часів Австро-Угорської імперії Буковина як її частина вважалася найбільш відсталою і віддаленою провінцією, яку презирливо називали «ведмежий кут». На той час за право мати національний університет боролися 4 міста – Прага, Зальцбург, припортовий Трієст і Чернівці.
Завдяки буковинському митрополиту Євгену Гакману, вихідцю з буковинського села, єдиному українському студенту Віденського університету – Чернівці здобули перемогу.
У ті часи імператор щороку проводив аудієнції з найуспішнішими студентами Віденського університету. Таким чином імператор познайомився з талановитим Євгеном Гакманом, який згодом отримав пропозицію викладати румунську мову молодому спадкоємцю імперії – ерцгерцогу Францу Фердинанду. Останній призначив згодом свого вчителя єпископом Буковини.
До прогресивних ідей Євгена Гакмана прислухався новий імператор, повіривши, що будівництво національного університету у Чернівцях буде найменш затратним для імператорської казни. Так Франц Йосиф І підписав указ про заснування Чернівецького національного університету.
Указом імператора Франца Йосифа І 4 жовтня 1875 року було засновано Чернівецький національний університет на базі існуючого теологічного інституту. Тоді в ньому було лише три факультети: теологічний, філософський і юридичний.
Будівництво доручили молодому чеському архітектору і вченому, випускнику Віденської академії мистецтв Йозефу Главку, якому на момент початку будівництва було лише 29 років. У 1860 він створив проект майбутньої Резиденції митрополитів, а в 1864 почалося її будівництво. Воно тривало 18 років.
Для забезпечення будівництва необхідними матеріалами спеціально за містом був виритий кар’єр, побудовані два цегельні й один черепичний заводи і відкрито школу для підвищення кваліфікації будівельників. І щоб звести таку грандіозну споруду, відомим майстрам і будівельникам із Праги та Відня дозволялося класти не більше ста цеглин на день, кожна цегла проходила ретельну перевірку на відповідність вимогам: кожну вимірювали окремо, її перевіряли за акустичними якостями і скидали з 20-метрової висоти. Найменше відхилення – і цеглу відбраковували. Для зміцнення розчину до нього додавали курячі яйця й органіку трупів свійських тварин. За допомогою таких хитрощів цегляна кладка могла витримати сторіччя.
Будівництво університетського комплексу коштувало 2 мільйони золотих флоринів.
Комплекс складався з 3-х будівель: з лівого боку – навчальні аудиторії, бібліотека, спальний корпус богословів і семінарська церква, по центру – резиденція Митрополита, а з правого боку – школа дияконів, монастир, музей та невеликий свічковий завод.
Над Монастирським корпусом у центрі височить вежа, де над годинником стоїть хрест, який символічно вказує католикам на захід, а православним – на схід. Колись годинник на вежі дияконської школи показував не лише місцевий час, а й лондонський чи віденський.
Свого часу Йозеф Главка продумав будівництво резиденції на віки. Він побудував не лише дивовижну за своєю красою споруду, але й повністю продумав унікальну дренажну систему під шаром гравію. Саме він заклав у проекті насадження акацій, що не лише прикрашають собою двір, а ще за допомогою свого коріння висмоктують воду, яка підходить до фундаментів стін. А труби, які повинні відводити воду з дахів, не спускають її у землю, як у звичайних будинках, а ведуть далеко від будівлі спеціальним підземним каналом, чим не дають руйнуватися будівлі абсолютно.
На жаль, архітектор через підірване здоров’я так і не побачив свого шедеврального твору в його закінченому вигляді й помер у 1882 році. Відкриття університету приурочили до 100-річчя приєднання Буковини до Австро-Угорської імперії.
Найвідоміші зали головного корпусу носять назви «Мармурова», «Червона», «Зелена» та «Блакитна». Особливу увагу привертає «Червона» зала, стіни якої обшиті червоним тонким шовком, стеля прикрашена орнаментами, а паркет виготовлений з найцінніших деревних порід – червоного бука, дуба і зеленої липи.
Перші дівчата-студентки – спочатку їх було лише 4 – з’явилися у стінах університету в 1899 році, а через десятиліття їх було вже 75. Найчастіше своєю спеціальністю вони обирали фармацевтику.
Одним зі студентів Чернівецького університету був свого часу Іван Франко.
У різні часи та епохи університет належав різним державам. Наприклад, 1918 року, коли Австро-Угорська імперія розпалася, а Північна Буковина приєдналася до Румунії, Чернівецький університет став румунським вузом. 1940 року Буковина приєдналася до України, й університет реорганізували в радянський державний вуз, але з викладанням українською мовою.
На жаль, під час Великої Вітчизняної війни після великої пожежі ця культова споруда була сильно розграбована і зруйнована, а капітальна реставрація була проведена лише у 1956 році, після якої тут і розмістився сучасний Чернівецький національний університет. У пожежі дуже постраждала «Мармурова» зала, яка вважалася найкрасивішою у всій Європі. Вдалося реставрувати небагато – частину унікальної підлоги.
28 червня 2011 року в Парижі на 35-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було ухвалено рішення про включення архітектурного ансамблю Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (теперішнього Чернівецького національного університету) до найпрестижнішого списку всесвітньої спадщини.
Сьогодні при університеті діють дослідні установи – ботанічний сад (заснований у 1877 році), біологічна дослідницька база, лабораторії фізики напівпровідників і термодинаміки, експериментальний рибзавод, сейсмічна і метеорологічна станції, зоологічний, ботанічний, геологічний музеї та музей історії університету.
Ідучи коридорами університету, відчуваєш дух монастиря. Багатство і художнє оформлення корпусів та внутрішніх інтер’єрів просто вражає і захоплює. В університеті навчалися представники багатьох національностей зі своєю багатою культурою й особливостями, що відбилося в еклектичному поєднанні різних архітектурних стилів – візантійських елементів, суворих і масивних романських, готичних, східних і мавританських елементів.
Студенти знають про давні традиції, які не можна порушувати: на території університету не можна палити, а ще – ходити по доріжці, засипаній гравієм, що веде до головного корпусу. А все тому, що під доріжкою розташована складна дренажна система, яка відповідає за регулювання вологості споруди. А ще на цьому місці колись стояла місцева шибениця для лиходіїв.