Щоб знайти спокій, відчути свободу й умиротворення, зовсім не обов’язково бути буддистом 80-го рівня і жити в горах Тибету. Для цього досить іноді брати намет, казанок і йти подалі від цивілізації, стресу та занепокоєння, нехай навіть на короткий час.
Саме так роблять хіпі, які вже понад 25 років поспіль збираються на фестивалі в Карпатах біля підніжжя Боржавського хребта — біля найкрасивішого водоспаду Шипіт, щоб повністю з’єднатися з природою і відійти від звичної міської метушні.
Назва фестивалю походить від однойменного водоспаду – найбільшого (заввишки 15 м) і повноводного в Україні. До нього безперервно з’їжджаються юрби туристів, і, здається, що більше людей тут уже не поміститься, але настає початок липня, і традиційно на великій галявині над водоспадом збирається величезна кількість позитивних людей, щоб повеселитися, відпочити, поспілкуватися та провести свято Івана Купала.
Щороку на фестиваль приїжджають однодумці з багатьох країн — Угорщини, Польщі, Словаччини, Естонії, Латвії, Литви, Німеччини, Австрії, США, Білорусі, Росії та Молдови. На галявині навіть стояв намет учасників із Ямайки. На фестивалі збираються близько 3 тисяч людей. Тут можна зустріти хіпі, панків, готів, розтаманів, нудистів, різних неформалів та просто туристів.
Хто приїхав раніше – той зайняв найкращі місця для свого намету на галявині. «Старожили» фестивалю розміщуються в так званому «нижньому таборі», де проходять основні сейшни – щороку на тому самому місці.
Шипіт є начебто продовженням традиції наметових таборів хіпі у СРСР. Як кажуть «першоджерела», що живуть досі, перша така зустріч відбулася на річці Гауя в Латвії в 1970 році. Усі наступні 20 років зустрічі також проходили у Латвії, і лише коли запровадили візовий режим між країнами, фестиваль повільно перекочував до України. Перший з них відбувся у 1993 році завдяки подружній парі хіпі з Ужгорода – Чарлі і Шара та їхнім близьким друзям. Тоді на наметову тусовку в Карпатах з’їхалися хіпі з усього Радянського Союзу.
На початку свого існування зустрічі на Шипоті були винятково орієнтовані на закриті тусовки хіпі, проте з кожним роком слава та популярність фестивалю зростала, і охочих взяти участь у ньому ставало дедалі більше. Вже підросли ті, хто колись був зачатий у вільному коханні на першому фестивалі в 1993 році. Друге покоління волелюбних людей потроху змінює формат фестивалю, проте його дух свободи залишається тим самим.
На сьогоднішні цей захід об’єднує просто неба всіх, хто вважає себе причетним до неформальної культури.
Не обов’язково доєднуватися до якогось руху, бути панком чи хіпі, головне бути вільним і незалежним, і тоді ви будете своїм. Незважаючи на відмінність субкультур, усі мирно уживаються одна біля одної. Цей фестиваль відбувається під девізом: “love, peace & wine”.
Тут дуже затишна і ненапружена атмосфера — всі люди вітаються один з одним, обіймаються, посміхаються, заходять у гості чи запрошують до себе, пропонують свою допомогу. Усі один одного вважають братами і сестрами. Багато хто приїжджає з дітьми. Діти в такому близькому спілкуванні з природою почуваються чудово.
Хтось порівнює цей фестиваль із фестивалем у Вудстоку з тією різницею, що музика тут повністю тримається на самодіяльності. Після першого фестивалю Вудсток наступного року народилося 200 000 дітей. Навряд чи після цьогорічного свята буде демографічний вибух.
Напевно, це один із небагатьох фестивалів, який не проплачено ніким. Просто на великій галявині збираються волелюбні люди різних поколінь та святкують стародавнє язичницьке свято Івана Купала. Як такої програми тут немає, як і знаменитих музичних виконавців. Музику та розваги учасники організовують самостійно – тут ви можете почути звуки унікальних музичних інструментів, а також записи старого року 60-х. Десять днів поспіль тут відбуваються акустичні концерти просто неба біля багаття.
У фестивалю «Шипіт» немає організаторів та спонсорів, немає затвердженої програми та обов’язкових заходів, немає ієрархії у стосунках. Фестиваль став самоорганізованим. Тут панує свобода та повна гендерна рівноправність.
Кожен рухається у своєму темпі, хтось готує їжу на багатті, хтось грає на гітарі, хтось малює, курить траву та п’є вино — кожен робить те, що йому подобається. Тут не має значення, хто ти і як ти одягнений. З кожним роком на фестивалі стає дедалі більше молоді. Старожили кажуть, що фестиваль уже не той. Так, він втратив свою виняткову хіпову спрямованість, але загальна атмосфера – така ж невимушена та вільна.
Хіпі-фестиваль Шипіт – один із найкращих, єдиний самоорганізований та найстаріший фестиваль в Україні.
Кульмінація фестивалю – це святкування Івана Купала у ніч із 6 на 7 липня. За легендою, цього дня мають проводитися обряди, пов’язані з водою та вогнем. Ще з давніх-давен це свято несе в собі легкий еротичний флер і багато старовірів стверджують, що тільки в цей день і можна зустріти своє справжнє кохання.
Ще засвітло чоловіки об’єднуються для спорудження величезного багаття – ватри. Вони стягують сухі дерева, дрова і гілки та укладають їх особливим чином. Це заняття – для знаючих та досвідчених. Незмінним правилом учасників фестивалю є те, що забороняється рубати живі дерева – у хід ідуть лише сухі. Не можна розводити багаття поблизу дерев з метою безпеки. Коли все готове, висота споруди досягає 10 м, а висота полум’я – у кілька разів вища.
Тим часом дівчата плетуть вінки з польових квітів та папороті, співають та сміються. Деякі – готують обід на багатті. Звідусіль чути співи, звуки барабанів, гітари, гармоні. Хтось спить на траві, сховавши голову від сонця під навісом намету. Дівчата у вигадливих і часто ексцентричних вбраннях привертають погляди оточуючих. На подібних фестивалях вітається будь-яке творче починання.
У якогось намету хлопці та дівчата розмальовують шкіру орнаментами та написами, заплітають кольорові кіски, п’ють вино. Ви можете прийти і приєднатися практично до будь-якого намету, завести невимушену та веселу розмову, не кажучи ні як вас звуть, ні звідки ви. Діти передають кухоль світу, по черзі потягуючи вино і розмовляючи про що захочеться. Вино тут усюди, всі їм діляться та наливають у залізні кухлі.
Для місцевих жителів фестиваль – ідеальна пора для комерції: вони продають вино-бодягу, самогон, смачне молоко, причому ціни залежать від віддаленості від локації. Спочатку місцеві жителі не були раді фестивалю, але потім звикли та пристосувалися, навіть приходять подивитися з усіма на купальське багаття.
Навколишня природа тут просто прекрасна. Найчистіше повітря лісу п’янить, хочеться заплющити очі, лягти на траву і слухати звуки барабанів, насичуючись позитивною енергією і несучи у своїх думках кудись далеко.
Ближче до вечора люди починають стягуватися зі своїх наметів, влаштовуючись на піднесенні, щоб краще бачити високе багаття. Відчувається загальне збудження. Як тільки спускаються сутінки, чоловіки розпалюють величезну ватру. Люди плескають і щось радісно вигукують. Вогонь швидко розгорається і спрямовується язиками полум’я вгору, а іскри вириваються і розносяться дуже високо. І все це супроводжується гучними піснями та ритмами барабанів, звуками тамтамів, дарбук та джембе.
Підійти ближче до вогню, ніж на 10 метрів, не виходить через сильний жар. Люди починають танцювати у довгому хороводі, хтось просто віддається волі ритму і танцює, як відчуває. Найсміливіші скидають одяг і танцюють біля вогнища під шаманські звуки музичних інструментів, відчуваючи повну свободу і єднання з природою. Так продовжується до ранку.
Дивлячись на палаючий яскравий вогонь і слухаючи ритмічні звуки, наче впадаєш у транс і відчуваєш містичність ночі. Незабутні відчуття, що змушують повертатися сюди знову і знову. Коли вже догорає вогонь, найсміливіші намагаються перестрибнути його.
Місцевим звичаєм є купання голяка у водоспаді Шипіт. Вода в ньому гірська і дуже холодна, і після активної ночі кілька секунд під водоспадом відразу приводять до тями. Свідомість повертається і відкривається друге дихання.
Шипіт – це місце, де немає жодних заборон і вам дозволено робити все, що хочеться, але за умов – не застосовувати насильства, не знищувати природу та не смітити. У присутніх людей високий рівень екологічної свідомості — все сміття збирають і зносять вниз. До слова, агресія для учасників фестивалю – явище нетипове, фестиваль є взірцем толерантності та поваги до інших.
Старий хіпі Саша Фещук із Здолбунова якось сказав: «Тільки воістину вільна людина може жити за законами кохання». Тут люди повертають собі зв’язок із природою, яку у них відібрала сучасна цивілізація – тут вони стають вільними.