Несподівано мене запросили стати спікером і виступити на конференції TEDx. А виступити там мріє кожен! Якщо двома словами розповісти про TED — це конференція (перші літери — це абревіатура від англійських technology, entertainment, design; технології, розваги, дизайн) — з 1984 року американський фонд запустив формат інтелектуальних конференцій. TED продає ліцензії на проведення локальних заходів TEDх та пред’являє найжорсткіші вимоги до організаторів і формату.
У TED чотири формати: конференція TED (щорічно в США), глобальний TED (проходить по всьому світу двічі на рік), а також тематичні TED Women і TED Youth. Формат виступів залишається незмінним – один спікер у центрі сцени з промовою на 18 хвилин. Місія конференції полягає в поширенні унікальних ідей (“ideas worth spreading”), обрані лекції доступні на веб-сайті конференції. Теми лекцій різноманітні: наука, мистецтво, дизайн, політика, культура, бізнес, глобальні проблеми, технології та розваги.
На TEDx є три заборонені теми: релігія, політика та сексуальна приналежність. Їм не можна присвячувати свої виступи, жартувати про них або зачіпати якимось іншим способом.
Теми абсолютно різні – від проблем глобального потепління до інструкції, як навчитися бути щасливим дурнем. Дуже важливо розповісти про те, як ви ідею реалізовували та яких результатів досягли. Бажано в цифрах, таблицях і долях людей. Наприклад, свою доповідь я присвятив соціальній фотожурналістиці. У цей жанр я прийшов спочатку як фотограф, а потім опанував журналістику. Соціальна фотожурналістика мене захоплює тим, що дозволяє поринути у чуже життя, у чужі історії — у щасливі, а найчастіше — нещасні. Для мене це не лише фотографування, а й знайомство з кожним героєм репортажу, глибокі бесіди з ним і довга пам’ять про нього.
Свого часу мої соціальні фотороботи привернули увагу благодійних фондів, зокрема, міжнародного — «Карітас Україна», який піклується про дітей у дитячих будинках, мешканців будинків для людей похилого віку та інших вразливих категорій населення. Мене запросили зробити репортаж «Діти вулиць», який став моїм улюбленим фоторепортажем. Я тиждень їздив між Хмельницьким, Тернополем і Львовом та фотографував дітей, будинком яких були міські вулиці. Ділячись своїм досвідом, я зарядився позитивною енергією від слухачів.
Хочу подякувати організаторам за таку круту нагоду.