Це буде пост любові до міста Лева. З усіх міст саме Львів підкорив мене у це свято. Коли ще носити вишиванку у будні було «не модно», тут на це не звертали уваги. У День Незалежності Львів стає особливо святковим та ошатним.
Складно знайти на вулиці людину, яка б цього дня не була одягнена у вишиванку – деякі надягли справжні сімейні реліквії, які зберігають історію роду і які одягаються винятково в особливих випадках. Вулиці Львова у цей день рясніють від різноманітності квітів. Усміхнені радісні люди ходять вулицями, невимушено спілкуються і розслаблено п’ють каву на терасі однієї з безлічі затишних кафешок.
Невимовна перевага Львова – збереження старих деталей: свій антураж у кожному дворику, старі вивіски ніхто не зафарбовує, все що можна – реставрують та відновлюють.
Дивно, але саме у Львові я відчуваю спільне єднання одне з одним. Тут особливо легко заговорити з незнайомцем, як із давнім знайомим.
Львів гуляти любить та вміє. Тому не дивно, що на День Незалежності його центр перетворюється на один суцільний фестиваль. Кожен знайде собі щось до смаку. Хтось танцює, хтось гуляє та стежить за всім цим. Все місто у колоритних персонажах.
Львів – моє улюблене місце по всій Україні, де я можу відпочити душею, відпочити від інших міст. Це місце, куди я їжджу знайти гармонію з самим собою і трохи сповільнити свій шалений ритм життя, особливо сидячи біля старенького програвача з тихою текучою музикою десь у затишному кафе. Саме Львів мене відволікає від буденного та занурює у приємну невимушеність.