Новий рік – особливе свято. Для кожного з нас цей час нових надій та мрій, усюди миготять вогники та розвішані гірлянди, загальна атмосфера свята викликає бажання з кимось поділитися теплом. Хоча б один раз на рік хочеться зробити щось велике, зробити щось не заради себе, а, наприклад, для самотньої дитини, яка знаходиться в закритому інтернаті. А подарунок — це насамперед знак уваги та ставлення.
Наприкінці року ми знову відвідали два психоневрологічні інтернати, щоб подарувати дітям трохи свята і, звичайно ж, солодощі. Організатором та виконавцем ролі Святого Миколая став космічний волонтер Рудольф Балажинець (уявіть, лише за 2019 рік він відвідав 87 інтернатів) та Снігуронька Ксюша Круцюк з далекого Києва.
Як правило, в цих установах проживають діти з розумовими чи фізичними порушеннями – багато хто з них не може не те що самостійно обслужити себе, а навіть взяти рукою цукерку. Хтось може ходити, а хтось весь час лежить у своєму ліжечку, спостерігаючи за тим, що відбувається через бортики або розглядаючи стелю. Але найбільше ці діти страждають від сенсорної депривації – їм бракує звичайних обіймів, людської уваги, ніжних дотиків, емоційних контактів. Тому наші візити проходили під гаслом «Обнімашки! Більше обнімашок!».
Ще на підході до інтернату ми помітили, як діти виглядають із вікон та блискавично передають один одному новину: до нас приїхали Святий Миколай та Снігуронька!
Ви ніколи не забудете того відчуття, коли з вашою появою діти змінюються, ніби оживають, вони посміхаються вам своєю відкритою, іноді дивною посмішкою, але завжди дуже щирою.
Деякі діти соромилися надмірної уваги, а хтось одразу кидався в обійми і довго не хотів відпускати. Іноді замість дітей вірші розповідали Миколай та Снігуронька. Минало трохи часу – і навіть найсоромʼязливіші дітлахи звикали і вже не хотіли прощатися. Чомусь я постійно уявляв, як би кожна дитина жила в сім’ї і святкував Новий рік удома, а не в інтернаті, якою б вона була тоді, в її очах не було б стільки смутку.
Спілкуючись із дітьми, постійно треба було контролювати свій комок у горлі, щоб не розридатися. Особливо зворушливо було бачити сльози радості у дітей, вони дуже швидко прив’язуються і їхній погляд ще довго стоїть перед очима, його просто неможливо забути.
Санітарки та виховательки допомагали нам роздавати подарунки. Вони знають усіх підопічних на ім’я, знають їхні бажання та мрії. Вони знають кожен віршик чи пісню, яку вивчили з вихованцями.
У дитячих будинках та інтернатах найбільше не вистачає простої людської участі й турботи. І волонтери для підопічних — живі і добрі друзі, готові надати допомогу, поговорити і підтримати. Вони приїжджають, граються з дітьми в різні ігри, допомагають нянечкам та санітаркам, організовують прогулянки і різноманітні екскурсії для підопічних.
Побути мамою
— Хочеш бути моєю мамою? Хочеш забрати мене звідси? Я себе цілий рік добре вів, – з такими словами зупиняла Снігуроньку в коридорі тендітна дівчинка приблизно 6-8 років, з доброю посмішкою та прямим поглядом, яка тримає за руку маленького хлопчика.
— Мене звати Катя. А тебе? Я приготувала віршик, хочеш, розповім?
Наша Снігуронька ще 15 хвилин говорила з Катею. Стало зрозуміло, що в цьому інтернаті діти відкриті та не злякані, не бояться розмовляти з відвідувачами, у закладі здоровий психологічний клімат.
Снігуронька простягає свою руку, присівши і знайомлячись із світловолосою дівчинкою. Та бере руку своїми маленькими пальчиками, пропонуючи свою дружбу. Сором’язливість миттєво зникає, і дівчинка починає показувати їй іграшки, все тримаючись своєю маленькою теплою долонею. Від цього дотику відчувається, що тобі зараз довірили щось особисте і зовсім не хотілося її відпускати. Діти швидко прив’язуються, але й наші Снігуронька зі Святим Миколаєм теж прив’язалися до цих дітей.
А ось Андрій, проникливий хлопчик років 12, не відходить від гостей і показує, яким коридором потрібно пройти, якими сходами піднятися і де знайти потрібну кімнату. Він супроводжує нас весь час і видно, що йому приємно нам щось пояснювати і показувати.
Від’їжджаючи, ми все ще відчували ті щирі обійми дітей, тепло їхніх рук, які кілька хвилин тому відчували своєю долонею, їхні голоси та розповіді. Діти виглядають у вікно і махають нам на прощання.
Думайте про інших
Підопічні інтернатів потребують ще більшої уваги і турботи, ніж ми, в житті. Адже вони повністю ізольовані від соціальних процесів у суспільстві та замкнуті самі на собі. На жаль, інтернатна система в країні не передбачає їхньої адаптації і соціалізації, а реформи майже затихли. Друзі, будьте добрішими та даруйте один одному тепло – це надзвичайно важливо. Це означає, що хтось відчує себе потрібним.
Якщо ви дуже хочете зробити подарунок – пожертвуйте невелику суму грошей або станьте волонтером в одному з благодійних фондів, який опікується і допомагає такими дітям, змінює їх життя, дарує їм корисні навички, які стануть у нагоді в майбутньому.