Іноді я відвідую з моніторинговими візитами психоневрологічні інтернати. Часто я бачу директорів, які не на своєму місці, але, на щастя, зустрічаються і такі, у яких болить серце за своїх підопічних і які намагаються зробити їхнє перебування в інтернаті максимально комфортним. З такими людьми у мене зав’язуються теплі та поважні стосунки, їх особливо цікаво послухати. Вони розповідають мені незвичайні, цікаві історії з життя.
У нас на Закарпатті є психоневрологічний інтернат, який відкрився ще за Австро-Угорської імперії та має столітню історію. Директор інтернату поділився зі мною цікавим фактом про тих, за чий рахунок у імперські часи утримувався інтернатний заклад для покинутих дітей із фізичною та ментальною інвалідністю. Цікаво, чи зможете ви відгадати, хто утримував такі установи?
P. S. Правильна відповідь – повії, точніше жінки з низькою соціальною відповідальністю, які часто самі і віддавали своїх дітей до інтернату.