Протягом двох днів на акцію «Не будь баобабом» разом із Рухом підтримки закарпатських військових ви перевели коштів на понад 22 000 грн. І замість запланованих поїздок у два психоневрологічні інтернати і 300 подарунків, ми протягом трьох днів відвідали аж 7 закладів та подарували 1038 святкових гостинців. Навіть після анонсованих двох днів збору коштів ваша допомога продовжувала і продовжувала надходити. Ваш відгук на прохання про допомогу перевершив очікування.
Снаряга в похід! Улюблена тема всіх туристів і тим, хто їм співчуває.
Все-таки минули ті дрімучі часи, коли в турпохід відправлялися у стоптаних кедах, одній штормівці, з брезентовим наметом, пилкою «Дружба» й емальованим відром. Благо зараз сучасний туристичний одяг — мембранний, усе полегшене і високоміцне. І від того, наскільки грамотно підібрані й укомплектовані речі туриста, багато в чому залежить результат подорожі. Хоча зібратися в похід не так просто, як це може здатися на перший погляд. Місця у рюкзаку завжди мало, воно на вагу золота, не варто забивати його непотрібними речами. О, боги, кого ви слухаєте? Моя фотоапаратура стабільно займає свої важкі 4-5 кг.
Пишу вам не я, а моє сумління. Ви знаєте, що я часто буваю у психоневрологічних інтернатах. З мого досвіду – дуже мало волонтерів, благодійників чи простих людей, які мають бажання допомагати людям із психічними розладами. Новий рік вже через місяць, і незабаром дитячі притулки і будинки-інтернати наповняться подарунками, але про мешканців психоневрологічних інтернатів мало хто згадає.
Вигулював своїх хом'яків на природі. Вони грали, стрибали у високій траві, ловили бабок і нюхали ромашки. Навіть зафрендилися з конем і потерлися з ним вусами. Потім поїли шашлик і 3 години солодко спали у своїх будиночках.
Початок травня вирішив зустріти в одному з наймальовничіших місць Карпат – на Мармароському хребті. Як на мене, це найвдаліший час для походу цими горами, можна на власні очі побачити, як зима плавно переходить у весну – крокуси цвітуть прямо біля снігових заметів. За гарні схили та різноманітність природи цю гірську частину Карпат називають Гуцульськими Альпами.
Іноді я відвідую з моніторинговими візитами психоневрологічні інтернати. Часто я бачу директорів, які не на своєму місці, але, на щастя, зустрічаються і такі, у яких болить серце за своїх підопічних і які намагаються зробити їхнє перебування в інтернаті максимально комфортним. З такими людьми у мене зав'язуються теплі та поважні стосунки, їх особливо цікаво послухати. Вони розповідають мені незвичайні, цікаві історії з життя.