Вкотре спіймав себе на думці, що я певною мірою заздрю вмінню ромів радіти простоті. Багато хто знає, що протягом майже 7 років я працюю з ромами у таборах Закарпаття. Мало хто з «неромів» має такий безмежний доступ і можливість доторкнутися до життєвого устрою представників ромської національної меншини, зрозуміти їх традиції, мислення і поведінку. Відразу зазначу, що моя думка суб’єктивна і заснована винятково на власному досвіді.
Відкриття, яке мене не перестає дивувати, полягає в тому, що роми, як буддисти — неймовірно щасливі люди. Так, вони набагато щасливіші, ніж ми. Вони вміють жити тут і зараз. У ромів багато дітей, і вони їх дуже люблять. У них стійкіша психіка, на їхніх обличчях я набагато частіше бачив щирі відкриті посмішки, ніж ідучи вулицями міста. Хоч вони живуть бідно, але водночас не так прив’язані до матеріальних благ, а в їхній поведінці багато неквапливості, спокою і радості, які часто недоступні мешканцям міст.
Ромських батьків могли б назвати надзвичайно вільними у вихованні своїх дітей. До них вони ставляться з любов’ю і дуже рідко карають. З ранніх років у них виховують любов і повагу до традицій сім’ї і традицій свого народу.
Цей ром дуже наполегливо кликав у гості на чай, обіцяв показати старі фотографії його батьків, бабусі та дідуся, розповісти, як вони почали вести осілий спосіб життя. Я не міг утриматися.